Бути чи не бути - Гамлет

Жити чи не жити –
Ось що стало руба. Що шляхетніш,
Чи приймати і каміння, й стріли
Од лихої, навісної долі,
Чи повстати на те море туги
Й тим повстанням все скінчити разом?
Вмерти – сном заснути, і більш нічого,
І сказати, що той сон одразу
Нам урве всі душевні болі,
Силу мук, що спали в нашій плоті, –
То такий кінець усім бажаний,
Що його повинні ми жадати,
Вмерти – як заснути… Може, снити?
Ось в чім клопіт! Бо які сни можуть
Завітати у спанні тим мертвім,
Коли ми слабке це тіло скинем?
Ось що мусить зупинити руку.
Так. Ця думка, ця непевність тільки
Нам і чинить довговічним горе.
Адже справді, хто б схотів терпіти
Цього світу утиски й зневаги,
Дужих кривди, гордих мук образи,
В погордованім коханні муки,
Влад свавільства, суддів наших кривди
Та наруги, що найкращим людям
Чинять ті недолюдки негідні, –
Хто схотів би, коли б знав напевно,
Що ножем цим їх позбутись можна?
Хто б схотів весь вік в ярмі ходити,
Навіть тяжко під ярмом злиденним,
Якби страх чогось іще по смерті,
Невідомість тамтої країни,
Звідкіля ніхто ще не вертався,
Не збивали боязкої волі?
І радніші ми терпіть тут лихо,
Ніж порватися до країв незнаних.
Так одваги прирожденна барва
Полотніє від блідої думки;
Так завзяті й запальні заміри
З свого шляху вмить звертають набік
І втрачають самих вчинків ймення
Перед тою гадкою… Цсс!.. тихо!..
Ось краса Офелія… О зірко,
В молитвах своїх згадай за мене.

переклад М. Старицький

джерело: https://gumoreska.in.ua/buty-chy-ne-buty-gamlet/