Історії переселенців: Марія у Польщі

Життя за кордоном... Багато знайомих мріяли виїхати кудись студентами, молодиками, потім вже сім'ями. А я мріяла як закінчу ремонт у квартирі та добудую паркан на дачі. Обов'язково буду подорожувати, але завжди повертатись у найулюбленіше місце на планеті – свій дім.

Несподіване, але дуже виправдане рішення чоловіка мене аж ніяк не порадувало. Але у військовий час немає місця сімейним суперечкам та сумнівам. Тож я із донькою-підлітком сіла у транспорт та вирушила до сусідньої країни.

Розкажу трохи про особливості Польщі, що мені подобається, що дивує і що здається незручним. Звичайно ж те, що викликає дискомфорт і досі – це графік роботи магазинів. Ми, довоєнні українці, звиклі, що все працює, будь-що можна купити тільки-но потрапивши на вулицю за 5-15 хвилин у будь-який день та час. А тут неділя – мертвий день, а найкраща кав'ярня на районі в суботу зачиняється о чотирнадцятій «ранку»! Доречи, саме в неділю можна зустріти найбільшу кількість немісцевих на вулицях та в парках.

З приводу ж транспорту тільки позитивні враження! Певна річ, встановила на телефон додаток, що прораховує час та номери, якими можна доїхати до заданої точки, там і оплатити поїздку і ще прослідкувати де саме знаходишся ти, або твій транспорт. Зручно не те слово! Рух, звичайно, за графіком, а у випадку якоїсь затримки, додаток підхопить актуальних час.

Що мені здається дивним: місцеві надто гучно розмовляють між собою на вулиці. Це як частина культури спілкування. Наче кожен незнайомець може підключиться до бесіди, а інколи це трапляється на моїх очах просто неба. У домівках все кардинально навпаки. Жодної сварки, жодного сміху чи жодного плачу дитини ви не почуєте від сусідів, якщо вони поляки. Навіть їхні собаки ніколи не гавкають!

Вразило те, що на великих вулицях майже немає дерев. Так, є окремі парки та сквери, але вулиці вистелені бетоном та плиткою, не мають ані трави, ані кущів.

У Польщі відсоток любителів собак зашкалює порівняно із любителями котів, тож на вулиці постійно зустрічаєш чотирилапих «друзів людини» та наслідки їхнього тамошнього перебування (і тут я повторюсь: ані трави, ані кущів). Напрочуд рідко зустрічаються якісь зарості: все підстрижене, виправлене вимите та "взяте у рамочку".

Вулиця повна незнайомих запахів якоїсь хімії: не буває запаху мокрого пилу на асфальті після дощу, не доноситься дим спаленого листя восени, не почути літніх трав на поодиноких порослих пустирях. А ще майже немає комах. Всі будинки обладнані гострими довгими штирями чи голками, які "прикрашають" усі виступи будинків задля того, щоб туди не сідали голуби-бомбардувальники, а відкриті балкони прикрашають чорними фігурками ворон у натуральний розмір.

В моєму житті, як і в житті кожного українця, за останній рік змінилося майже все. Єдине, що лишається незмінним, це улюблений рожевий ноутбук (подарунок чоловіка) та робота. Дякую за це.