Українська постреальність
Українська постреальність
Зухвалий ревізіонізм українського культурного простору. Підписуйтесь на наш Telegram: t.me/postrealnist
Читать 7 минут

Євген Коршунов «Головна фортеця Січі»

Image for post

Київський художник Коршунов у порожнечі своєї свідомості уявив ідеальну кінокартину та втілив пустоту в життя на гранти ЛГБТ-організацій.

Колись я вже писав статтю про одного з учасників мистецької резиденції Coming Out of Isolation 2.0 Віталія Гавуру та його фільм «Чачьо», який у 2020 році переміг на 11-му Одеському міжнародному кінофестивалі в номінації "найкращий короткометражний фільм". Артпростір організовувався за підтримки донецького фонду «ІЗОЛЯЦІЯ», який наразі базується в Києві, ГО KyivPride та Human Rights Fund від уряду Нідерландів. Ясна річ, що черговий грантовий проект був спрямований на подолання дискримінації сексуальних меншин / підвищеннях видимості / критичний розвиток критичного мислення / *підставити потрібне кліше*.

"За допомогою сучасного мистецтва проект покликаний неупереджено та критично говорити про різні, в тому числі й небінарні, гендерні ідентичності, сприяти видимості ЛГБТ+ людей, їхньому повноцінному та рівноправному включенню у суспільне життя", — сказано на офіційному сайті фонду «ІЗОЛЯЦІЯ».

Щоб предметніше уявити, що воно таке "сучасне мистецтво" та за допомогою чого організатори й учасники резиденції збиралися говорити зі своїм глядачем, пропоную ознайомитись із роботою ментора Coming Out of Isolation 2.0 Аліни (((Клейтман))). В портфоліо жінки на вебсторінці проекту вказано, що вона є художницею і працює з відео, інсталяцією, а також скульптурою. До того ж брала участь у виставках: «Свій простір» у PinchukArtCentre (2018), «Перманентна революція» у будапештському Музеї Людвіга (2018) та на Ризькому фото бієнале (2018).

ОТВЕТСТВЕННОСТЬ / RESPONSIBILITY 2017
ОТВЕТСТВЕННОСТЬ / RESPONSIBILITY 201706:25

На перший погляд, так званий відеоарт «ОТВЕТСТВЕННОСТЬ» — це звичайний майже шестихвилинний ролик, знятий на телефон та відтворений при швидкості 0.25. В ньому немає жодного сенсу, а тим паче художньої цінності. Для створення ідентичного продукту не знадобилося б жодних фінансових витрат чи фізичних або інтелектуальних зусиль. Але не все так просто.

Кожного сліпого гомункула з утроби під назвою "сучасне мистецтво" в його короткому псевдомистецькому житті, позбавленого вічності, супроводжує вірна пояснювальна табличка-поводир. Без неї він ні Богові свічка, ні чортові кочерга. Таким чином будь-хто може назвати себе митцем, а будь-що може стати художнім об'єктом навіть без додаткового введення в мистецьке поле. Від того відповідальність різних (((Клейтман))) дорівнює нулю, а їхні дитячі забавки подаються під соусом високодуховності з прихованим глибинним сенсом.

"Дівчина пародіює маскарад — у такий спосіб вона хоче показати, як люди «приміряють» очікування інших на себе. Цей костюм їй вже більше не підходить, тож тепер нарешті вона може бути собою. Некрасива й незграбна, мотлох лише спотворює образ, але їй більше немає що одягнути. Вона продовжує йти, борючись зі своїм соромом. Сумки з дешевого магазину символізують її мізерні можливості — як фінансові, так і моральні. У сумках її цілі, побажання та мрії — все те, що так важко, але важливо нести. З великими зусиллями вона несе їх у невизначеність. Попереду її ніхто не чекає, вона продовжує йти сама, долаючи свій страх. Вона йде, бо не може залишитися", — розповіла Аліна виданню YourArt.

Проте замість проблематики соціальних очікувань від певного індивіда під відеоряд можна було б накласти будь-які сенси. Сюди міг підійти як ЛГБТ-активіст, що тягне у невизначеність дешеві пакети з сотнями гендерів, так і Петро Порошенко, який після поразки на виборах поневіряється зі своєю армією, мовою та вірою, вклавши їх в АТБшні кульочки. Суть такого "сучасного мистецтва" виправдати самих себе за творчу нікчемність. У відриві від пояснювальної таблички з авторською концепцією такі бідненькі на смисли та візуал творчі потуги назавжди залишаться одинокими й ображеними у занедбаних духовних сиротинцях.

Image for post

Та серед представників контемпорарі арту є й такі екземпляри, яким для набуття змісту не допоможе нічого. Зокрема фільм «Головна фортеця Січі» київського художника, реставратора та учасника резиденції Coming Out of Isolation 2.0 Євгена Коршунова. Ще не доходячи до сенсів й інших не потрібних ускладнюючих речей, короткометражка вже мала проблеми з позиціонуванням. В одному інтерв'ю режисер заявляв, що «Головна фортеця Січі» — серйозний, гротескний відеоарт. В іншому стверджував, що його фільм є по суті показом костюмів кутюр'є Михайла Коптєва. На думку Коршунова, модельєр має "альтернативний погляд на красу". З цим точно не посперечаєшся. Своєю чергою, журналісти українського Wonderzine, спілкуючись із художником, говорили, що той працює над "відео про гей-побут на Січі".

Основною метою зйомок фільму, за словами Євгена Коршунова, була робота з руйнацією ідеального образу козака. Адже, на його думку, вони є не лише православними лицарями чи державотворцями, а значно цікавішими персонажами. З цим також важко не погодитись. То ж що нового в трохи нафталіновий образ козаків зміг вдихнути режисер?

Image for post

У своєму 11-хвилинному фільмі-відеоарті, добру половину якого виділили на "показ моди", Коршунов в кращих традиціях авторського кіно спілкується з глядачем за допомогою алегоричних символів. З самого початку «Головна фортеця Січі» задає планку: фільм починається з ранкової дрочки на пам'ятник Богданові Хмельницькому поруч із Софійським собором, на який автор ставить особливий акцент у кінці сцени. Сам режисер називав цей момент "провокативною штукою для зав'язки".

В контексті цього й подальших спроб Коршунова погратися в символізм згадується приказка про дівчину, яку можна вивезти з села. Так само й українських "прогресивних мистців" можна долучити до сучасного мистецтва, але дешевий провінціалізм викорінити з них неможливо. Розвінчування міфів, жарти, стьоб, деконструкція, переосмислення, прости Господи, "оквірення" навколо християнства було актуальним ще років 10 тому. Зараз же це виглядає не інакше як некрофілією. Відповідати на подібний мистецький виклик після того, як у 2016 році виставу «Євангелія за Ісусом, Королевою Небес» поставили в одній із шотландських церков, просто не серйозно. Є ж багато інших цікавих тем для того, щоб обіграти свої "провокативні штуки". Зокрема хотілось би подивитися на провокації з Аллахом або з запереченням Голокосту. Чому б ні? Поле не пахане.

Image for post

Та повернемось до самого фільму. Ексгібіціоніста перервав випадковий перехожий. З діалогів ми дізнаємося, що дрочер ідентифікує себе козаком. Але його співрозмовник не хоче сприймати гендеру свого нового знайомого, зазначаючи, що той більше схожий на "підара".

Після короткого діалогу ображений квір-козак йде в містичну фортецю, де на вході його зустрічає охоронець із ділдоподібною палицею. До речі, хвороблива, для більшості ЛГБТ-активістів та їм співчуваючих, тема статевих органів яскраво відбивається впродовж усього фільму. Як в принципі в будь-якому іншому виді мистецтва, що стосується популяризації й нормалізації сексуальних відхилень.

Image for post

Після алегорії на «Тайну вечерю» та обряду переломлення хліба безіменний козак плачеться "гейтьману" на образу з боку подорожнього. Той заспокоює свого підопічного розповідями, мовляв, не важливо гей ти чи кончений ексгібіціоніст, але в будь-якому разі маєш право називатися козаком.

Після цього "гейтьман" вдається до коротенької проповіді, де наводить цитату з праці Яворницького «Домашнє життя запорізьких козаків у Січі, на зимівниках і бурдюгах». Зокрема він відверто вульгаризує обряд побратимства під час якого козаки клялись на вірність один одному до смерті перед Богом.

"Щоб полегшити труднощі своєї одинокої долі, щоб мати якщо не супутниць, то супутників життя, запорізькі козаки часто зверталися у себе до так званого побратимства. З одного боку, січовий козак як людина мав душу й серце, відчував потребу когось любити, до когось прихилитися; але любити жінку він не міг, отож "прихилятися" слід було до такого ж "сіроми", як він сам. З іншого боку січовий козак, котрий або сам нападав, або чекав нападу інших, потребував вірного друга й нерозлучного товариша, котрий міг би вчасно прийти на допомогу чи відвести від нього несподівану небезпеку. Отож, потребуючи з цього огляду один одного, двоє козаків, цілком чужих для себе, вирішували, "побрататися" між собою з метою піклуватися, визволяти й навіть жертвувати життям один за одного, якщо буде потрібно" — саме ця цитата наводиться в фільмі.
Image for post

З цих слів "гейтьман" робить висновок, що на Січі за давніх-давен був присутній одностатевий секс. Кому цікаво дізнатися про козацьке побратимство трішки більше, зазирніть сюди. Після промови він обіцяє покарати всіх невірних любов'ю. На цьому фільм, по суті, закінчується. Далі на глядача чекає декілька хвилин кривлянь під ремікс пісні «Гей, там на горі Січ іде». Вона також вибрана неспроста, адже в ній присутнє слово "гей".

Такий дешевий та нікчемний жарт нагадав мені ситуацію з дитинства. В році 2006-му сумський кінотеатр «Дружба» потроху почав закуповувати фільми в українському дубляжі. Тоді місцева російськомовна публіка дуже бурхливо реагувала на вигуки "гей!". Навіть у найбільш кульмінаційні чи серйозні моменти зал розривало від сміху. Шкода, що на вулиці вже 2020-ті.

Відверто про мистецтво. Випуск 7. Про фільм "Головна фортеця Січі", козаків та лгбт-активізм.
Відверто про мистецтво. Випуск 7. Про фільм "Головна фортеця Січі", козаків та лгбт-активізм.23:38

З посилом стрічки все було зрозуміло ще до її перегляду: бути геєм — норма. А от невиразна авторська кіномова Коршунова залишала головне питання: "Що хотів сказати автор своїми алегоричними образами?". Бо, на перший погляд, вони не несли ніякого смислового навантаження. Яке ж щастя, що ми можемо почути декодинг із вуст самого автора картини.

Отож, секрет назви «Головна фортеця Січі» полягає.. ні в чому. Автор взяв акронім запорізької ЛГБТ-організації «Гей форум Січ» (ГФС) та розшифрував його на свій розсуд. А як думаєте до чого була «Тайна вечеря» й чому за столом було лише 5 людей? Напевно, ви вже здогадались, що відсилання до картини да Вінчі було для того, щоб просто бути. А саме така кількість людей обумовлена нестачею акторського складу. Про локацію для зйомок, напевно, й говорити не варто. Її обрали лише через те, що сірі стіни контрастували з яскравими костюмами. Рівень алегорії — українське кіно про геїв.

Після перегляду таких стрічок, як «Чачьо», «Головна фортеця Січі» або відвідин виставки сучасного мистецтва розумієш, що подібна дегенеративна творчість зовсім не мала б заслуговувати на увагу. А вишукування подвійного дна чи вичитування потаємних знаків на пояснювальних табличках — марна трата часу. Не можливо знайти "щось" там, де нічого немає.

32 просмотра
Добавить
Еще
Українська постреальність
Зухвалий ревізіонізм українського культурного простору. Підписуйтесь на наш Telegram: t.me/postrealnist
Подписаться