Beyond Any Curtain (2021): звуки грантожерства

Як люмпени з українського поетичного цеху балувались сокирами словоблудства поблизу європейських вікон, але прорубали лише чергове дно.

У грудні 2021 року закінчився шотландсько-український літературний проект співпраці Beyond Any Curtain. Він реалізовувався київським «Мистецьким арсеналом» у співпраці з шотландським літературним фестивалем StAnza за гроші Європейського Союзу, які надавалися в рамках програми «Дім Європи». Останню створили для підтримки професійного обміну між українцями та їхніми колегами в країнах ЄС чи Великій Британії. Програма є досить широкоформатною, адже фокусується на культурі, освіті, медицині, соціальному підприємництві, медіа, роботі з молоддю.

В нашому ж випадку європейські гроші пішли в бездонну кишеню так званого креативного сектора, якого грантом не корми, а дай тільки зробити щось дебільнувате. Кінцевим продуктом проекту став стрім, який зібрав 10 лайків та трохи більше 600 переглядів. Але будьмо відвертими, не все вартісне вимірюється кількістю глядачів. А в багатьох випадках це навіть працює навпаки. Поки сам не оціниш, не дізнаєшся.

Отож, під час стріму поети, поетеси та особи, що займаються поетичною діяльністю, з України та Шотландії читали авторські й перекладені вірші своїх веб-візаві. З нашої сторони до проекту долучилася ціла банда особливо небезпечних грантожерів і графоманів: Мирослав Лаюк, Лесь Белей, Любов Якимчук, Олена Гусейнова. Як з'ясувалося після однієї з публікацій на «Консерваторі», любі сучукрлітератори позбавлені не тільки почуття прекрасного, але й самоіронії та самокритики. Проте менше з тим.

Головною фішкою трансляції (та й проекту Beyond Any Curtain загалом) стали 5 треків від світочів новітньої української літератури. Створення такого собі EP обійшлося «Мистецькому арсеналу» в понад 120 тисяч гривень грантових коштів. На чотири пісні були покладені вірші самих поетиків, а п'ятим і заключним став їхній "спільник", слова до якого написали шотландці Ендрю Блер, Ханна Лейвері, Розанна Уотт та Вікі Хасбенд. За музику ж відповідав ще один український поет Григорій Семенчук, що займається чудовим проектом BRAT.

I’m firyat, I’m firyat | Beyond Any Curtain. Ukraine — Scotland03:37

Усі п'ять треків в музичному плані вийшли дещо одноманітними й написаними за подібною схемою. Ті, хто колись чули щось із сольного музичного репертуару Семенчука, особливо з перших релізів, одразу впізнають його стиль. Але мене більше не так цікавить сам саунд, як загальна картина того, що вийшло. Більшість своїх претензій до мініальбому Beyond Any Curtain і сучасних українських "поетів" я розберу на прикладі треку від Мирослава Лаюка, який відкриває EP, — «I'm firyat, I'm firyat». Деякі зауваження вже були описані у вище згаданому тексті на «Консерваторі», тому постараюсь не повторюватись.

Як і все сучасне мистецтво, сучукрліт та його творці рухаються в напрямку ліквідації сенсу. Можливо, це не завжди має свідомий характер, але факту не скасовує. Втім, коли одні (наприклад репери нової школи) роблять це за допомогою спрощення тексту й гуморесок, то одухотворені українські поети вбивають здоровий ґлузд штучним ускладненням написаного і нарочитою серйозністю.

Ми обіцяли світитися, ніби сірник, що догорає, а від нього підпалюють інший сірник.

Чуєш ці слова й начебто розумієш, що хотів сказати автор. Напевно, він мав на увазі тих унікальних осіб великого духу, які своєю непохитною волею спонукають до чогось інших, звичайних людей. Точніше, обіцянку бути таким. Однак, коли включаєш голову, то розумієш, що "сірник, який догорає, а від нього підпалюють інший" світиться точно так само, як і щойно підпалений. На подібні придуркуватості страждають більшість нездар, що вирішили назвати себе поетами. А Лаюк ще й працює викладачем кафедри літературознавства в Могилянці. Окрім таких закручених словоблудств, що на ділі виявляються "пуком у воду", сучукрлітератори просто жити не можуть без нагромадження зайвих слів.

Я став такий зрячий, що побачив засліплення збоку. Ніби душа, що зрить своє тіло на простирадлі.

Здавалося б, напиши: "Я став такий зрячий, що побачив засліплення збоку. Ніби душа, що зрить своє тіло", — хоч і банальненький, затертий рядок, але, як-не-як, має смислову цілісність. Але ж ні! Голоси в голові Мирослава Лаюка нашіптують йому різні дурниці, а він вже не взмозі чинити їм опір. Більше! Більше слів Богу графоманії! Мабуть, перечитуючи написане, він сам ставить собі питання: "Чому саме на довбаному простирадлі? Чому не на дивані? Чому не на пледі? Чому не на бабусиній клейонці на столі?". Та корегувати текст страшно, адже голоси наступного разу можуть нашептати щось гірше, як це було з книгами «Баборня» чи «Ківі Ківі».

І це не просто дрібні причіпки, як могло б здатися. З таких затупів, а ще відвертої маячні, написаної з тих самих причин чому й душа Лаюка зрить своє тіло на простирадлі, а не десь в інакшому місці, складаються паршиві вірші сучукрпоетів. Особливо обдаровані можуть заперечити, мовляв, мистецтво не може бути хорошим чи поганим, воно просто є. Не стану сперечатися з цією тезою, але в сучукрвсьому його банально немає.

Living lead soldiers | Beyond Any Curtain. Ukraine — Scotland03:42

Як немає поезії в немічній прозі Леся Белея, котрий міг би залишити лише жалюгідний антивоєнний пасаж зі всього майже чотирихвилинного балабольства. Я не проти того аби митці під час написання віршів відмовлялися від усіх художніх засобів і вибагливих рим, обмежуючись лише перечисленням дій чи називанням явищ. Зрештою ж Шевченку саме таким чином вдалося створити «Садок вишневий коло хати» та передати один із найяскравіших образів України за весь час існування нашої літератури. Проте геніальність Белея не стосується.

Unshaven Leg | Beyond Any Curtain. Ukraine — Scotland03:38

Ще однією "оригінальною" рисою сучукрпоетів є їхня неспроможність до написання класичних римованих віршів і тяжіння до "мемних", актуальних тем, які начебто піднімають нагальні проблеми. Тут гріх буде не згадати про третій трек Beyond Any Curtain «Unshaven Leg» від Любові Якимчук. Жінка так старалася, що написала ціле оповідання про безумовну любов. Але ж якщо текст написаний в стовпчик, значить вірш! То чому б не писати прозою?

Та річ у тім, що римований текст вміщає значно більше сенсів, аніж прозовий. У прозі думок завжди менше ніж слів. В поезії навпаки. Парадоксально, але поетичні обмеження й деякою мірою штучність, пов'язані з римуванням, забезпечують більший об'єм. Одначе навіщо старатися, якщо можна просто згадати про неголену ногу, щоб почути захопливий писк не особливо розумних дівчаток та побачити схвальний погляд їхніх підсосів з рядів профеміністів?

Trains | Beyond Any Curtain. Ukraine — Scotland03:37

А от трек Олени Гусейнової під назвою «Trains» став квінтесенцією шизофазії зі всього вище перерахованого.

Ще один очевидний недолік арсенальних опудал, про який все ж варто згадати, — повна відсутність харизми та вміння декламувати. Про це я говорю вже не вперше. Загугліть живі виступити того ж Лаюка чи будь-кого іншого з літературної тусовки «Смолоскипа» і ви будете вражені тим, як люди можуть однаково читати вірші. З ідентичними інтонаціями та паузами. З відреченим голосом, ніби це останні слова поета перед смертю. Всі такі творчі, загадкові, сумні.. та пусті.

Все б нічого, але справжня проблема з'являється тоді, коли поетичні божки спускаються з Олімпу літературників і виходять у світ. Там на нішевих зборищах претензійних писак немає зайвих людей. Ніхто "з вулиці" не приходить послухати потоку свідомості, що ллється з їхніх вуст. На таких заходах збираються лише самі "поети", щоб попестити своє его, та, можливо, 1-2 друга, яких вдалося затягнути оманою чи безкоштовною їжею.

Поза тим їхнє уявне мистецтво перетворюється на безформну, пережовану, нудотну, синтетичну жуйку під монотонне чавкання вже давно не молодих блазнів. Апофеозом Beyond Any Curtain стає "спільник" всіх чотирьох, які наче взагалі не почули зміни музики (чи не чули її й до цього) та продовжили бурмотати собі під ніс черговий набір слів. Але тепер уже не своїх, а від шотландської нейромережі.

Dance with me (Scottish Potpourri) | Beyond Any Curtain. Ukraine — Scotland03:45