Віталій Гавура «Чачьо»

Фільм про ромський камінг-аут вициганив нагороду в Одеського міжнародного кінофестивалю.

— Чи можна розділити ідеологію фільму і сам фільм, чи можна насолоджуватися стрічкою, чия ідеологія тобі чужа (наприклад, фільмами Лені Ріфеншталь)?

— А чи можна дивитися «Народження нації» Гріффіта, який був расистом і підтримував ку-клус-клан? Складне питання. Наш світ взагалі дуже складний. Не знаю, мабуть, не можна. Принаймні я це в голові тримаю. Але не можу не насолоджуватись.

фрагмент інтерв'ю режисера Віталія Гавури для lb.ua

В цьому випадку важко не погодитись із Віталієм Гавурою щодо складності теми розмежування ідеології та мистецтва. Попри його звинувачення Хічкока в сексизмі й гомофобії, що, особисто для мене, вже перший дзвіночок початку сумнівів в адекватності людини, теза про можливість насолоди творчістю з будь-яким забарвленням є цілком розумною.

4 жовтня 2020-го року фільм Гавури під назвою «Чачьо» переміг на 11-му Одеському міжнародному кінофестивалі як найкраща короткометражка. Бюджет картини склав 500 000 гривень, сто з яких надав проект «Coming Out of Isolation», а найбільший грантик прилетів від міжнародного фонду «Відродження». Окрім цього фільм підтримало посольство Королівства Нідерланди в Україні та Громадська організація KyivPride. Стрічка розповідає історію камінг-ауту ромського парубка Януша з консервативної циганської сім'ї, яка, напевно, неймовірно розчулила толерантні серця європейського складу журі й запалила в них вогник інклюзії, створивши ілюзію видимості. А 18 березня 2021-го року, фільм вийшов у прокат на одному з українських стрімінгових сервісів, де тепер ним може насолодитися кожен охочий. Що ж, спробував і я.

Трейлер ігрового фільму "ЧАЧЬО" режисера Віталія Гавури01:14

Перше що впадає в око під час перегляду — відсутність ромів у фільмі про ромів ромською мовою. Погодьтесь, виглядає дуже дивно. Але для сучасного кіно з неграми у середньовіччі й подібними культурними апропріаціями це вже давно не дивина.

Сюжет розгортається на циганському весіллі, але, звісно, без ведмедів, музик, автентичних народних вбрань та інших т̶р̶а̶д̶и̶ц̶і̶й̶н̶и̶х̶ ̶а̶т̶р̶и̶б̶у̶т̶і̶в̶ стереотипів. Ну ви знаєте ці консервативні родини, які шанують традиції, завжди так роблять. Правда ж? У центрі уваги опиняється молоде подружжя: Януш та Злата в яких ось-ось має відбутися перша шлюбна ніч. Проблема пари криється в тому, що вони зовсім не знають один одного, банально не розуміючи як поводити себе зі своїм обранцем. Але це не так цікаво, як проблема режисера і сценариста, що є набагато серйознішою й ховається значно глибше. Не зважаючи на наявність в проекті консультанта з питань ромської культури, вони так і не змогли нормально розкрити звичай, коли батьки обирають пару своїм дітям. Про це в фільмі зовсім нічого не сказано. Такий висновок можна зробити лише з дивної поведінки молодят, яку вловлюєш далеко не одразу, та одного мізерно діалогу, де Януш питає в Злати чи той їй сподобався, чуючи у відповідь: "А я тобі?". Це виглядає зовсім не професійно й уже з самого початку, з натяжкою 20-тихвилинного фільму, збиває глядача з пантелику.

В "угарі" прилизаного весілля периферійної інтелігенції наречений потайки покидає мляві гуляння та відправляється на підпільну зустріч зі своїм коханцем Павлом. Частенько з досить різних джерел можна почути інформацію про високий рівень IQ і значний творчий потенціал у представників нетрадиційної орієнтації, але у Віталія Гавури вони виглядають повними довбнями. Януш знає, що циганська громада, яка включає і його сім'ю, дуже негативно ставиться до ЛГБТ-спільноти й через його зізнання у своєму потягу до чоловічих ласк він може накликати гнів не лише на себе, але й на рідню. Тому він вирішує не пропасти з життя родини чи далі потайки практикувати гомосексуалізм, а втекти зі своїм коханцем прямо під час весілля! Розумно, еге ж? Але навіть на це він не готовий наважитись і зливається, як останнє сцикло.

Після театралізованої сцени розставання любчиків та позерської скорботи, Гавура зі своєю гей-драмою нарешті додовблюється до глибинного мистецтва й починає бавитися з символами. Партнери фільму «Чачьо» з KyivPride на своїх акціях люблять похизуватися креативними плакатиками. Зокрема такими беззмістовними написами, як "Патріархат вбиває!". Яким чином та кого він умертвляє — невідомо. А от після сцени з падінням обручки Януша, ЛГБТ-активісти можуть зробити собі величезний банер для культурних заходів, де буде написано: "Квір-мистецтво ґвалтує символізм!". Як можна було додуматись так банально встановити для героя незворотну точку в прийнятті рішення щодо свого камінг-ауту?! Господь ще з цим. Та як воно могло злетіти з пальця, коли герой спокійно йшов, а перед тим міцно сидіти на ромських перстах під час весільних танців та істеричного бігу Януша до свого кохання? Хіба за старою гейською звичкою він змастив пальці вазеліном. Це виглядає, як рівень сценариста ПТУшника, що під час написання дипломного проекту кричить у вікно: "Символізм, прийди!". Та й загалом, ситуація, коли циган ледь не загубив перстень, виглядає анекдотично.

Проте на цьому режисер вирішив не зупинятися й під кінець свого короткого метру видає просто феноменально ідіотський пасаж, мовляв, традиційне суспільство стимулює/спонукає/змушує до зґвалтування. Герой привозить наречену на мальовничий пляж, де планує відкрито поговорити про свої сексуальні смаки. Але Злата вимагає від нього не пустих розмов, а прямого акту дефлорації на білому простирадлі, щоб чимшвидше продемонструвати його рідні, як того вимагає обряд. Після цього молодята розводять недовгий срач про те, як же ця клята консервативна сім'я та традиції задовбали. Від цього у Януша починає свистіти фляга й він нарешті зриває з себе маску жіночного бісексуала, розкриваючи своє справжнє нутро гнилого педераста, б'ючи та ґвалтуючи дівчину.

Чачьо проти фізики00:04

Саме в цій дивній сцені оператор демонструє особисту безпорадність та нікчемність. Спочатку герої лежать нерухомі, а потім різко починають кататися по піску туди-сюди, наче під ними не простирадло, а дощечка на колесах. Настільки придуркувату сцену спробуй пошукати. Можливо, в гейському сексі це так і відбувається, але, на замітку режисеру, в гетеросексуальних стосунках досі функціонують закони фізики.

Жменька обривистих реплік, 3 куценьких діалоги, флешбеки, що є кадрами з попередніх сцен і ніяк не розкривають персонажа, а банально тягнуть хронометраж і без того короткого метру, твіст із маревом, який приївся ще років 20 тому — увесь цей сумбур і є «Чачьо» Віталія Гавури, переможець 11-го Одеського міжнародного кінофестивалю. Браво!

Без сумніву, у цьому житті можна насолоджуватись усім, навіть якщо воно суперечить твоїм переконанням. Але ні в якому разі не поганим кіно.