Дидычук, Вы говорите лозунгами!

Дидычук, Вы говорите лозунгами! - сказала мені зарозуміло, як мені тоді здалося, Буртна. Аудиторія була маленька і було чути про що ми шепчемося під час виконання лабораторної роботи.

Буртна Інесса Анатоліївна — улюблена викладачка КПІ. То не було заняття з філософії чи суспільствознавства. Це була пара за спеціальністю. Мембранні технології. І, здавалося б, до чого тут лозунги?

Інеса Анатоліївна відрізнялася від інших тим, що ділилася з нами не тільки академічними знаннями, а і світоглядом. Від неї я почув “Дидычук, когда мужчина спорт с женщиной, он выглядит убого”. То було на 3-ому курсі. Мене хлібом не корми, дай довести сою правоту. Але ця фраза врятувала тодішні мої відносини з дівчиною з Шеви. З тією, що на хіміка вчилася. Не географа.

Та оце “Дидычук, Вы говорите лозунгами!” мене тригернуло. І це надто ніжно сказано. Палало на весь хімічний корпус. Не пам’ятаю що саме тоді обговорювали, але точно пам’ятаю, що мав рацію. У вас також є таке? Коли зазіхають на твою впевненість ще й в такій грубій формі? Як це так? Такі розумні слова кажеш, а тобі “Дидычук, Вы говорите лозунгами!” І тоді его, яке в той момент роздуте до розмірів Гаргантюа, змушує анус запалати температурою Сонця.

Хотів був промовчати, типу “ой, Буртна, що ти там знаєш?”. Однак, все-таки уточнив, що має на увазі її високість. Пояснення було коротким та неприємним. Отже, людина, яка говорить лозунгами, це:

• поняття не має про предмет розмови, каша в голові;
• озвучує тезиси, які близькі людині за світоглядом, а, точніше, за комплексами чи стереотипами;
• хоче справити враження експерта в темі, що обговорюється, однак таким не являється, і таку людину легко загнати в кут простими питаннями;
• справляє враження того, хто, окрім того, що не розібрався в темі, ще й не хоче в ній розбиратися;
• людина, яку легко переконати в будь-чому, адже в неї відсутнє критичне мислення.

Тепер ви точно розумієте, чому палав мій анус. Мій критичний ідеалізм був розбитий, мов серце твого колишнього. Мене попустили. Мене, одного з кращих ДНД-шників гуртожитку, який встигав ще працювати в МакДональдз, вчитися та ой як "гуляти".

Можу припустити, що дехто впізнав себе, дехто своїх близьких чи друзів. І це ок. Ок — визнавати свої помилки, недосконалості, “сліпі плями”. Що не ок, так це вважати себе завжди й у всьому правим. І, здавалось, це прості речі, нічого складного. Це логічно.

Тоді для мене це таким не було. Однак, після того заняття я став більше аналізувати, не довіряти авторитетним джерелам інформації. Постійно шукати причинно-наслідкові зв’язки. Чи допомогло мені це? Так. Як саме?

Ну от дивіться, … Хоча стоп! Яке ще дивіться? Зараз про інше розмова. Так от, лозунги. Та пара була в п’ятницю, а що студенти роблять після занять в п’ятницю? Та кого я обманюю, ми випивали в будь-який зручний для цього день. А для зручностей нам багато не потрібно. В той вечір мене “підгрузила” ця фраза про лозунги.

Почав звертати увагу на те, хто і як говорить. не тоді, коли мова йде про вчорашній футбольний матч. А коли людина говорить про політичні погляди чи будь-який інший предмет, що може показати світогляд людини. Я почав серйозно фільтрувати оточення. Знайомий, який вчора ще з тобою співав “Батарейку” на Поляні, сьогодні вже нецікавий. А ось цей хороший хлопець, дружній, але “я політикою не цікавлюся”, вже випадає з твого кола оточення. Принаймні, займає місце на колі більшого діаметра.

А як би ми цього не хотіли, та оточення впливає на нас. Хочемо ми того, чи ні. Тому мова має значення, має значення які ти телеграм канали читаєш, з ким випиваєш та з ким лягаєш у ліжко. Якщо це не Наднова, то навіщо це все?