Хто, як не ми?

Наше життя дуже непередбачуване, такий собі фонтан щоденних сюрпризів. І так склалося віками, що у нас десь глибоко на дні душі живе такий собі комплекс рабської покори. Ми боїмося відстояти свою позицію, щиро зізнатися у твердості своїх переконань, заперечити начальнику, бути собою, зрештою. Бо оте, «що скажуть люди», наче дамоклів меч висить над кожним. А ще боязнь, що нас неправильно зрозуміють і словесних перекручень не уникнути. Можна, звичайно, і заперечити, що не всіх стосується ця теза. Та це лише ілюзія. Як і ілюзорний світ, у якому живемо по шаблону…вірніше, існуємо. Робота, щоб вижити. Рідко саме та і для душі. Сім’я, щоб віддзеркалити частинку себе. І яке щастя, якщо дзеркало не криве. А буває і навпаки. Далекосяжні плани, мрії-прожекти, мегаамбіції у пошуках самого себе і приземлене існування. Не таємниця, що усі ми гості на планеті Земля і настане, безперечно, той час , коли прийдеться її покинути. У гостях не залишаються назавжди. То чому не змінити плин шаблонного існування? Бо хто , як не ми, уже, у цю мить. Завтра може бути запізно....